Новости

Дискусійна платформа Спілки

none39@mail.ru (НСЖУ) — Tue, 07 Sep 2010 11:36:15 GMT

Гутенбергівська епоха: переформатування
Чи готова українська журналістика до приходу нових технологій у медіа?

1440 рік. За твердженням багатьох джерел, саме тоді німецький бюргер Йоганн Гутенберг закінчив головну роботу свого життя: він вперше виготовив металеві літери, з яких можна було компонувати рядки і сторінки тексту, придумав, як за допомогою пресу одержати відбитки цих сторінок, розробив рецепт друкарського сплаву – гарту і друкарської фарби.
Так виник європейський спосіб друкування – провісником його стала Біблія у двох томах – загалом 1282 сторінки, кожна з 42 рядків.
Винахід Йоганна Гутенберга зробив непотрібною професію переписувачів творів – відтоді розпочався розвиток книгодрукування.
Але рухомі літери придалися не лише для випуску книг – свого часу чекали на них і короткі повідомлення – новини. Здавна у громадських центрах античних і середньовічних міст вивішувалися рукописні інформації про усі важливі події. Інтерес до них був таким великим, що у XV сторіччі у Венеції виникають спеціальні бюро для збору і оприлюднення повідомлень і з’явилася нова професія – «письменник новин». Аркуші з цими новинами продавалися за монетку, яка називалася «газетта».
Початок XVII сторіччя став і початком друкованих газет. Самі історичні обставини, як кажуть, веліли, щоб перша з них «Aviso-Relation oder Zeitung» з’явилася 1609 року на батьківщині початку книгодрукування – у Німеччині. А 1631 року – у Парижі королівський лікар Теофраст Ренодо заснував видання, яке, як і венеціанські рукописи, називалися «La Gazette» («Газета»). Через 34 роки у французькій столиці з’явився і перший у світі журнал – «Журналь де Саван».
Починається історичний шлях нової галузі суспільної діяльності – журналістики, назва якої, власне, і пішла від французького слова «journal» (щоденник, газета).
Друковані видання набувають все ширшого поширення в Європі – різні прошарки освічених верств населення нерідко починають чи закінчують свій день читанням газетних або журнальних сторінок.
Становище кардинально змінюється у 1910-х роках, коли з’являється «газета без паперу і відстані» - радіо. Його хвилі (у перекладі з латини radius – хвиля, промінь) понесли інформацію до найвіддаленіших населених пунктів.
Це був перший попереджувальний дзвінок для періодики. Для радіо не потрібні були не лише папір і поштова доставка, але й, не менш важливе уміння пересіченого громадянина читати.
Тоді ж вперше пролунали застереження: з розвитком радіомереж зникатимуть газети і журнали, не витримавши конкуренції – економічної, оперативної – з радіо.
Прогнози виявилися передчасними. Новий поштовх таким передбаченням дала поява регулярних телепередач (1936 у Великій Британії, Німеччині, 1939 – у СРСР, 1941 – у США).
Коли у 40-50-х роках минулого століття у наукових центрах з’явилися електронно-обчислювальні машини, кожна з яких займала окрему кімнату, а радше сказати, залу – журналісти газет, журналів, радіо, телебачення, працівники кіностудій прагнули потрапити туди, щоб розповісти, хоча б приблизно, з огляду на секретність досліджень, про дивовижні пристрої, які прискорять розвиток науки і техніки.
Авторам тих реляцій, думаю, у найрадужніших снах не спадало на думку, що вони були присутні при зародженні найпотужнішого засобу, який може у майбутньому докорінно змінити журналістику.
Радіо і телебачення тільки розширювали сферу дії засобів масової інформації. Поява електронного мозку докорінно змінила саму їхню сутність.
За великим рахунком прихід у науку ЕОМ, а згодом поява їхнього дітища – Інтернету змінила психологію людини нинішнього постіндустріального суспільства, перетворює це суспільство в інформаційне. Поступово кожний громадянин стає не лише користувачем, а й виробником і розповсюджувачем новин. І це – шлях до утвердження справжньої демократії, участі людей в обговоренні важливих проблем, їхнього впливу на ухвалення рішень.
З’являється дійсно безцензурна журналістика. Її провісником стали інтернет-сайти. За ними виникли такі явища як блоги, «Живий журнал» тощо.
Час від часу надходить повідомлення, що влада тієї чи іншої країни намагається «поставити у рамки» Інтернет видання так само, як намагаються диктувати свою волю заснованим нею друкованим аудіовізуальним ЗМІ. Та як ти приборкаєш блог? Як контролювати кожного автора? Адже це набагато складніше і фінансово затратніше, ніж глушити, як колись, «Голос Америки» чи «Вільну Європу».
Неодмінне, дароване від народження право кожної людини – висловити свою думку з будь-якого приводу і відстоювати їх, зрештою, заявити про себе.
Ще на початку журналістського шляху один мій приятель просив, щоб я написав про нього. Віджартовуючись, я сказав, що фейлетонів писати не вмію а, мовляв, позитиву на нарис не вистачає. «Постарайся написати хоча б фейлетон, аби усі з твоєї газети знали, що є така людина на світі», - почув у відповідь.
З роками все частіше згадую цей діалог – людина може бути успішною, її фото вміщуватимуть на дошці пошани, преміюватимуть, заохочуватимуть якимось іншим чином, але надрукована про неї інформація надає легітимності цим фактам.
Існує ще одна обставина. Власкор «Голосу України» В’ячеслав Воронков розповідав мені, що в одному з районів Одеської області він побував у редакції приватної газети, яка протягом, здається, двох років досягла тиражу такого ж, як і у місцевої комунальної газети. За рахунок чого? Ми просто друкуємо листи читачів – з мінімальними правками, прибираючи грубощі, розповідала В’ячеславу редактор. – І листи пішли десятками: люди хочуть, щоб їх почули…
Саме Інтернет дав можливість кожному висловити свою позицію і бути почутим.
У наш вік не кожному є час сісти і написати до редакції газети чи радіо комусь подяку за допомогу, враження від хорошого концерту чи обурення станом автобусної зупинки, на якій вже давно немає даху і крізь вибиті шибки постійно сіється осінній дощ. Саме останнє повідомлення я прочитав у білоруській газеті «Вечерний Брест». Її редактор, креативна людина Володимир Шпарло показав мені чимало номерів з такими повідомленнями, переданими до редакції читачами з мобільних телефонів.
Сьогодні sms-ки можна зустріти у газетах «Донбасс» (Донецьк), «Наше слово» (м. Мена на Чернігівщині), «Сарненські новини» (Рівненська область) й інших.
Така форма використання мобільних читацьких повідомлень привертає увагу, передусім, молоді та школярів, які динамічно включаються в інформаційне середовище.
І не тільки. Мобільний зв’язок може стати ланцюжком для передачі редакцією анонсів головних матеріалів наступного номера газети; редакція може розширити аудиторію передачі реклами не лише читачам, а й іншим жителям свого і сусідніх районів. Та хіба мало варіантів!
Так, інтернет стає все більшою загрозою для існування друкованих і аудіовізуальних ЗМІ. Але він і шлях до їхнього збереження. Парадокс? Не думаю.
По-перше, він здешевлює випуск газети чи журналу: постійне подорожчання паперу, поліграфічних і поштових послуг тягне багато друкованих видань на дно фінансової прірви.
По-друге, інтернет-видання може поєднувати друкований текст з фото, телезйомкою, звуковими монологами і діалогами, піснею тощо.
Процеси, які спостерігаємо у засобах масової інформації, свідчать, що наша професія стоїть на порозі синтезованої журналістики.
Чи зникнуть у такій ситуації друковані ЗМІ?
Побачимо. Ми. Чи наступні покоління наших колег.
Безперечно, за будь-яких обставин друковані ЗМІ не зникнуть водночас. Передусім, суспільство не готове психологічно до такого кардинального повороту, та й нині ми ще не маємо інтернету у кожній сім’ї і, мабуть, не скоро матимемо. Та й незважаючи на стрімке зростання мережі, значна частина населення не вміє користуватися цією вагомою складовою масової комунікації. Отже, для них видання на паперових носіях ще довго існуватимуть.
Зрештою, навіть широкий спектр інтернет-версій не означає автоматичного припинення випуску паперових аналогів. Скажімо, газета «Обрії Ізюмщини» на Харківщині виходить спецвипусками для випускників шкіл – у них фотографії тих, хто закінчує навчальний заклад, розповіді про них, їхніх вчителів, проби пера юних. Весь тираж спецвипуску розходиться: купують не лише для сімейного архіву, а й для родичів, друзів, знайомих.
Японські журналісти розповідали, що будь-хто в їхній країні може набрати телефон видання і сказати, що з наступного номера хоче отримувати газету, – і він її отримуватиме. Сподіваюся, мине небагато часу – і наші читачі, ознайомившись з інтернет-версією свіжого номера газети, зможуть замовити його паперовий аналог – і теж отримати: з’являться відповідні машини і технології.
Отже, перспективи вже вимальовуються. Виграють ті, хто не сидітиме на місці, а рухатиметься вперед.
На мою думку, доцільно вже сьогодні активно розробляти і створювати інтернет-сайти друкованих видань. Вони, як свідчить практика тієї ж газети «Обрії Ізюмщини» цікавлять земляків, яких життєві обставини закинули далеко за межі регіону. Розумна організація інтернет-передплати сайтів принесе редакції і певні кошти.
Об’єднання в один ЗМІ друкованого видання, ТБ, радіо, сайтів – довга і непроста робота. Але розпочинати її треба вже зараз – це, на мою думку, аксіома.
Стосується проблема усіх видань – і тих, що знаходяться у центрі, і тих, що розраховані на невеликий район. І, звичайно, незалежно від того, хто їхній засновник чи власник, - ринок засобів масової інформації у своєму стрімкому розвитку не буде чекати, коли до нього долучаться очікувальники у сподіваннях, що на їхній вік вистачить і тих надбань, що вже є, і що свого передплатника вони однак «візьмуть».
Передплатники відходять – у силу вікових особливостей чи фінансових статків, а ті, хто приходять їм на зміну, потребують ЗМІ з іншим контентом й іншими можливостями.
Тому треба, на мій погляд, провести широку дискусію з усіх аспектів запропонованої проблеми – технологічних, законодавчих, освітянських тощо.
Свідомо виношу за рамки розмови питання змістового наповнення публікацій і передач – редакційну політику, а відтак і контент кожного ЗМІ визначає конкретний журналістський колектив.
А ось майбутня конфігурація наших ЗМІ – проблема, яка вимагає в першу чергу психологічної підготовки журналістів, читачів і глядачів до нововведення, глибокого всебічного вивчення обставин переформатування.
Водночас треба визначитися, які поправки і доповнення слід внести в українське законодавство, щоб могли утворитися і діяти такі комплексні ЗМІ і щоб уникнути появи монополістів у цій галузі.
Пишу ці рядки, а програма «Вікна» каналу СТБ розповідає, що в Естонії учні вже кілька років не знають, що таке друковані щоденники – їх замінили електронні, пацієнти медичних закладів не носять по кабінетах ескулапів історій хвороб і рентгенівські знімки – увівши пароль, лікар все це знаходить у комп’ютері…
Якби у нас в Україні, головною національною проблемою було не з’ясування, хто з політиків найрозумніший і хто найбільше обікрав народ, а турбота про цей самий народ, - ми б давно йшли пліч-о-пліч і з європейськими, і азіатськими, й іншими спільнотами планети.
Важливо, щоб українська журналістика не опинилася на узбіччі дороги, яким прямує світовий інформаційний простір.
І тому цими проблемами треба глибоко перейматися вже сьогодні.
Цій статті передує рубрика «Дискусійна платформа Спілки». Платформа об’єднує людей у прагненні оцінити ситуацію і знайти найкращі варіанти у вирішенні проблеми, цьому ж слугує дискусія. Кожному з нас небайдужа наша професія, її майбутнє.
Тому закликаю усіх – журналістів, видавців, власників ЗМІ, політологів, працівників управлінських структур, поліграфістів, викладачів і студентів – майбутніх наших колег – долучитися до цієї розмови.
Чекаємо ваших листів на електронну пошту:administrator@nsju.org або до редакції часопису «Журналіст України» ju@nsju.org чи за адресою: вул. Хрещатик, 27-а, Київ, 01001.

Конкурс на соціальну тематику

none31@mail.ru (Журфонд) — Mon, 06 Sep 2010 13:05:12 GMT

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Положення про конкурс серед журналістів

Міністерство праці та соціальної політики України спільно з Національною спілкою журналістів України запрошують журналістів телебачення, радіо, друкованих та інтернет-видань взяти участь у Всеукраїнському конкурсі на краще висвітлення реформування системи соціальної допомоги в Україні.

Учасники конкурсу

Учасниками конкурсу можуть бути журналісти друкованих та електронних ЗМІ;
На конкурс можуть бути представлені матеріали, які були опубліковані/вийшли в ефір у аудіовізуальних, друкованих та електронних засобах масової інформації;
Матеріали, представлені на конкурс, мають висвітлювати теми, що стосуються реформування системи соціальної допомоги в Україні;
Обсяг друкованих матеріалів має бути не менше 1 тис. знаків і не більше 5-10 тис. знаків, ефірних – не менше 1 хвилини;
Учасники конкурсу погоджуються, щоу разі перемоги, їхні імена та фотографії можуть використовуватись у друкованих та електронних ЗМІ без матеріального відшкодування.
У конкурсі мають право брати участь лише громадяни України.

Порядок подання матеріалів на конкурс

Матеріали для участі у конкурсі надсилаються у такому вигляді:

Журналісти з друкованих ЗМІ надсилають оригінальний номер газети або журналу з публікацією конкурсного матеріалу або його електронну версію (просканована сторінка газети) на дискеті , CD чи іншому носії;
Журналісти з електронних ЗМІ надсилають конкурсний матеріал, що був викладений в електронному ЗМІ у вигляді, що підтверджує достовірність публікації (електронна сторінка Інтернет ресурсу у повному вигляді зі статтею без купюр, вказавши електронну адресу (лінк), де розміщений матеріал) на будь якому електронному носії (дискета, CD) чи електронною поштою;
Радіожурналісти надсилають касети звичайною, або аудіо файли електронною поштою вказавши дату виходу в ефір;
Тележурналісти надсилають касети, диски з сюжетом (телепрограмою) або текст сюжету (телепрограми) з датою виходу в ефір, завізований керівництвом каналу;
Конкурсні матеріали надсилаються поштою до Національної спілки журналістів України за адресою 01001, м.Київ, вул Хрещатик 27-А, з поміткою «На конкурс з соціальної тематики», електронна адреса- jf@nsju.org або office@ ecopress.kiev.ua
Конкурсанти обов’язково вказують своє ім’я, назву ЗМІ, в якому працюють, посаду, адресу, e-mail та контактні телефони, включаючи мобільний. Конкурсанти також вказують дані паспорту (серія, номер, місце реєстрації) та номер ідентифікаційного коду;

Критерії оцінки конкурсних матеріалів

Обізнаність з функціонування системи соціального захисту в Україні;
Неупередженість та достовірність;
Неординарний творчий підхід у поданні матеріалу.

Журі конкурсу:

Дзюбак А.В., Заступник Міністра праці і соціальної політики України

Лубченко І.Ф., Голова Національної спілки журналістів України

Рязанова Н.Г., заступник директора Департаменту державного соціального захисту населення Міністерства праці та соціальної політики України

Кухар М.О., Начальник Відділу взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Міністерства праці і соціальної політики України

Призи та нагороди:

1. Перший приз – ноутбук;

2. Два других призи – сучасні цифрові фотокамери;

3. Три третіх призи – цифрові диктофони.

Окрім того двадцять фіналістів та активних учасників конкурсу нагоджуються почесними дипломами Міністерства.

Процедура визначення переможців:

За кожним з критеріїв оцінки конкурсні роботи отримають від 1 до 10 балів;
Рішення про оцінку за кожним з критеріїв ухвалюється більшістю складу журі;
Загальна оцінка конкурсного матеріалу складатиме суму набраних балів за вищезазначеними критеріями;
Найкращими будуть визнані роботи за загальною максимальною кількістю балів;
Всі учасники отримають індивідуальне повідомлення про результати конкурсу електронною поштою або телефоном;
Оголошення результатів конкурсу та урочисте вручення нагород, призів та почесних дипломів переможцям відбудеться після 1 листопада 2010 року (про час і місце проведення зустрічі буде повідомлено окремо).

Чим не догодив редактор?

sira@optima.com.ua (Чорноморські Новини) — Fri, 03 Sep 2010 14:49:11 GMT

Звернення до Президента України В. Ф. Януковича, депутатів Іванівської районної ради п'ятого скликання, голови Іванівської райдержадміністрації Н. А. Бянової, засобів масової інформації

Громадськість Іванівки здивована й обурена спробою усунення з посади редактора газети «Степові зорі» М. В. Зайця. Люди вже навчилася розрізняти, що таке професіонали, а що таке дилетанти в газетній справі. М. В. Заєць — професіонал газетної справи.

Рішення голови райдержадміністрації Н. А. Бянової та голови районної ради О. І. Мазура від 30 серпня цього року щодо відсторонення М. В. Зайця не відповідає принципам верховенства права.

Знехтуване рішення районної ради щодо редактора газети, а цього разу думкою депутатів районної ради вже й не цікавилися — голова районної ради О. І. Мазур не мав права ухвалювати рішення щодо редактора газети без думки депутатів, що має відображатися у рішеннях, ухвалених на сесіях районної ради. Районна рада має перший голос в співзасновництві районної газети.

Пропоную:

головам районної ради і райдержадміністрації — скасувати так зване рішення співзасновників газети від 30 серпня 2010 року як таке, що ухвалене без думки депутатів районної ради і є не правовим;

голові райдержадміністрації — скасувати розпорядження РДА від 30 серпня щодо редактора газети «Степові зорі» М. В. Зайця як таке, що не відповідає принципам верховенства права;

співзасновникам газети «Степові зорі» — привести трудові відносини співзасновників і редактора газети до норм Кодексу законів про працю України у світлі офіційного тлумачення до Кодексу Конституційного суду України.

Прошу Президента України взяти під особистий захист редактора газети іванівської районної газети «Степові зорі» Миколу Володимировича Зайця та спонукати голову Іванівської райдержадміністрації Н. А. Бянову скасувати нормативні акти райдержадміністрації щодо редактора газети як такі, що не відповідають принципам верховенства права.

Прошу керівників засобів масової інформації України оприлюднити моє звернення.

Анатолій СОЛОМІЄВИЧ,

редактор газети «Степові зорі» у 1972 — 1999 роках,

голова районної організації НСЖУ,

депутат Іванівської районної ради п'яти скликань.

Чим не догодив редактор?

sira@optima.com.ua (Чорноморські Новини) — Fri, 03 Sep 2010 14:48:07 GMT

Пропоную:

Прошу керівників засобів масової інформації України оприлюднити моє звернення.

Анатолій СОЛОМІЄВИЧ,

редактор газети «Степові зорі» у 1972 — 1999 роках,

голова районної організації НСЖУ,

депутат Іванівської районної ради п'яти скликань.

В серпні українські журналісти відвідали Канаду

none39@mail.ru (НСЖУ) — Fri, 03 Sep 2010 10:01:13 GMT

15 - 25 серпня група українських журналістів перебувала у прес-турі у Канаді. Подорож, організована НСЖУ, дозволила нашим колегам познайомитись з двома найбільшими провінціями Канади – Онтаріо та Квебеком, зокрема відвідати нинішню адміністративну столицю країни Оттаву і колишню фінансову столицю – Монреаль, побачити найбільш густонаселений регіон – так зване «Велике Торонто» і побувати в «колисці французької цивілізації в Північній Америці» - Квебеку. Незабутнє враження залишили могутні Ніагарські водоспади і Великі Озера на кордоні з США. Завдяки сприянню НСЖУ, члени групи отримали змогу обговорили актуальні проблеми, зокрема і питання свободи слова з Генеральним консулом України в Торонто паном Олександром Данилейком, а потім продовжили розпочату тему з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Канаді Ігорем Осташем, який прийняв групу у своїй резиденції. Цікавою була також зустріч з головним редактором найтиражнішої канадійської газети «Toronto Sun» та тур по редакції, приміщення ньюз-руму якої, до речі, є найбільшим у світі.
Відбулись численні зустрічі з канадськими журналістами та представниками української діаспори.
До складу делегації входили представники газет «День», «Правда України», «2000», «Газети по-київські», «Известия в Украине», інформагентства УНІАН, холдингу «Главред-Медіа», Української радіогрупи, Інституту журналістики Київського університету імені Шевченка.
Прийом прес-туру здійснювала канадська компанія «VEDA”. Очолював делегацію секретар НСЖУ Олег Наливайко.

Прес-тур до Словаччини із заїздом до Відня

none11@mail.ru (Київська організація НСЖУ) — Fri, 27 Aug 2010 15:29:39 GMT

Шановні колеги!

Запрошуємо на відпочинок до Словаччини(Високі Татри) із заїздом до Відня. Поїздка відбудеться з 18 по 25 вересня цього року.

Про програму перебування, та організаційні питання довідайтеся у Київській спілці журналістів за телефоном:

044 278 8443

Алла Миколаївна